###Арена Львов: Открыть - открыли, теперь будем доделывать ###
Шоу, яке влаштували для львів’ян та гостей міста і яке пізніше можна було побачити на голубих екранах ТВ, вразило своєю масштабністю. Однак для очевидців, які свого часу придбали квиток за ціною понад 100, а то й 300 грн., не все було так солодко.
О 19 годині вечора викликаємо таксі. Правду кажучи, молодому працівнику-початківцю служби за підказками GPS було так само складно потрапити до Арени, як і нам зробити замовлення. Затори на дорогах, відсутність чітких вказівок та знаків, перекритий «даішниками» міст на об’їздну дорогу – все це завадило вчасно потрапити на відкриття. Орієнтиром на шляху до стадіону було хіба що яскраве світло прожекторів на стадіоні.
З горем пополам добрались до місця призначення. Вхід до Арени не прийшлось довго шукати. Обабіч дороги вишукувалась черга таких самих «пунктуальних» як і ми. Вся складність була лише в тому, що треба було проходити через отвір в паркані. Ця процедура затримала нас ще на хвилин сім, адже таких бажаючих пролізти в цей омріяний отвір була близько п’ятдесяти. З трибун доносяться шалені оплески, музика стає все гучніша. Черга не затримується.
Асфальтована ділянка перед стадіоном під вартою міліції. Прийшлося обходити бездоріжжям, яке напередодні закидали гравієм. Дівчата поперед нас ступають обережно. І, мабуть, подумки проклинають підбори, що взули в честь грандіозного свята. Ось ми вже біля пропускної. Стюарди ввічливо просять перевірити вміст сумки. Точніше питають, що там лежить чи немає ножиків або іншої холодної зброї. Ця процедура знайома кожній вболівальниці, тож не затримуючи інших, відкриваю сумку. Заглянувши одним оком, дівчина пропускає мене до входу. Я, на щастя, не затівала ніяких терористичних актів. Однак, не варто довіряти на таких заходах кожному перехожому.
Підходимо до центрального входу. Цементовані сходи ведуть до секторів з трибунами. Згори капає вода. Посеред площадки велика калюжа. Усе стікає вниз сходами. Так-так. Цього на телебаченні не показали б. Преса довго з’ясовувала звідки взялась ця вода, однак точної відповіді ніхто не дав. «Роса», - зніяковіло відповів журналістці один із волонтерів.
На численні переживання людей, що на стадіоні ще не збудували кафе, перекусити таки було де. Вечеря обійшлася нам двом у 80 грн. В асортименті шість шматочків гов’яжого шашлику з кетчупом та гірчицею, два шматочки сірого хліба і два бокали пива. На відміну від київського стадіону, на «Арені» у Львові розраховуються готівкою. Відвідувачі також могли скуштувати курячого м’яса, ковбасок, зігрітись кавою та чаєм.
Для чоловіків великої трагедії в туалетах може й не було. Але не поставити смітники в жіночій вбиральні, і, більше того, не повісити над умивальниками дзеркал міг лише заядлий сексист. Маленька ремарка, та скільки незручностей. В кабінці чую розмову двох подруг. На сцені якраз виступала американка Anastacia. «Давай швидше, це вже певно остання пісня», - підганяє одна. На що інша їй відповідає: «Ну нарешті, вже хоч додому підемо!».
Ось такі різнобічні думки виражають усю картину свята. Хтось вражений і задоволений, підспівує та стрибає у ритм «Left Outside Alone», а хтось шкодує, що пропустив улюблений X-Фактор. Комусь страшенно сподобався хіт Руслани, а в когось у пам’яті залишиться лише падіння зірки на полі львіського стадіону. Хтось прийшов, аби вкотре освистати главу держави, хоч і віртуального, а комусь страшенно образливо, що на початку навіть гімн України не пролунав.
Дорогою назад автобус із пресою гуде, наче бджолиний рій. Жарти лунають то тут, то там. «Шановні пасажири, передаємо за проїзд!», «Гімну не було, треба все переграти, 24 листопада збираємось на друге відкриття Арени Львів». Іноземці працюють в режимі онлайн, не відриваючи рук від нетбуків. Це все ж таки веселіше, аніж їхати в пустому таксі…
Софія ТКАЧУК, Володимир КРУПЧУК, спеціально для Sport.ua
О 19 годині вечора викликаємо таксі. Правду кажучи, молодому працівнику-початківцю служби за підказками GPS було так само складно потрапити до Арени, як і нам зробити замовлення. Затори на дорогах, відсутність чітких вказівок та знаків, перекритий «даішниками» міст на об’їздну дорогу – все це завадило вчасно потрапити на відкриття. Орієнтиром на шляху до стадіону було хіба що яскраве світло прожекторів на стадіоні.
З горем пополам добрались до місця призначення. Вхід до Арени не прийшлось довго шукати. Обабіч дороги вишукувалась черга таких самих «пунктуальних» як і ми. Вся складність була лише в тому, що треба було проходити через отвір в паркані. Ця процедура затримала нас ще на хвилин сім, адже таких бажаючих пролізти в цей омріяний отвір була близько п’ятдесяти. З трибун доносяться шалені оплески, музика стає все гучніша. Черга не затримується.
Асфальтована ділянка перед стадіоном під вартою міліції. Прийшлося обходити бездоріжжям, яке напередодні закидали гравієм. Дівчата поперед нас ступають обережно. І, мабуть, подумки проклинають підбори, що взули в честь грандіозного свята. Ось ми вже біля пропускної. Стюарди ввічливо просять перевірити вміст сумки. Точніше питають, що там лежить чи немає ножиків або іншої холодної зброї. Ця процедура знайома кожній вболівальниці, тож не затримуючи інших, відкриваю сумку. Заглянувши одним оком, дівчина пропускає мене до входу. Я, на щастя, не затівала ніяких терористичних актів. Однак, не варто довіряти на таких заходах кожному перехожому.
Підходимо до центрального входу. Цементовані сходи ведуть до секторів з трибунами. Згори капає вода. Посеред площадки велика калюжа. Усе стікає вниз сходами. Так-так. Цього на телебаченні не показали б. Преса довго з’ясовувала звідки взялась ця вода, однак точної відповіді ніхто не дав. «Роса», - зніяковіло відповів журналістці один із волонтерів.
На численні переживання людей, що на стадіоні ще не збудували кафе, перекусити таки було де. Вечеря обійшлася нам двом у 80 грн. В асортименті шість шматочків гов’яжого шашлику з кетчупом та гірчицею, два шматочки сірого хліба і два бокали пива. На відміну від київського стадіону, на «Арені» у Львові розраховуються готівкою. Відвідувачі також могли скуштувати курячого м’яса, ковбасок, зігрітись кавою та чаєм.
Для чоловіків великої трагедії в туалетах може й не було. Але не поставити смітники в жіночій вбиральні, і, більше того, не повісити над умивальниками дзеркал міг лише заядлий сексист. Маленька ремарка, та скільки незручностей. В кабінці чую розмову двох подруг. На сцені якраз виступала американка Anastacia. «Давай швидше, це вже певно остання пісня», - підганяє одна. На що інша їй відповідає: «Ну нарешті, вже хоч додому підемо!».
Ось такі різнобічні думки виражають усю картину свята. Хтось вражений і задоволений, підспівує та стрибає у ритм «Left Outside Alone», а хтось шкодує, що пропустив улюблений X-Фактор. Комусь страшенно сподобався хіт Руслани, а в когось у пам’яті залишиться лише падіння зірки на полі львіського стадіону. Хтось прийшов, аби вкотре освистати главу держави, хоч і віртуального, а комусь страшенно образливо, що на початку навіть гімн України не пролунав.
Дорогою назад автобус із пресою гуде, наче бджолиний рій. Жарти лунають то тут, то там. «Шановні пасажири, передаємо за проїзд!», «Гімну не було, треба все переграти, 24 листопада збираємось на друге відкриття Арени Львів». Іноземці працюють в режимі онлайн, не відриваючи рук від нетбуків. Це все ж таки веселіше, аніж їхати в пустому таксі…
Софія ТКАЧУК, Володимир КРУПЧУК, спеціально для Sport.ua
